Фізичну активність давно рекомендують багатьом людям під час відновлення після онкологічного лікування: вона допомагає підтримувати силу, фізичну форму та якість життя. У 2025 році дослідження CHALLENGE дало важливий новий результат. У пацієнтів, які завершили операцію та хіміотерапію з приводу раку товстої кишки, трирічна структурована програма вправ була пов’язана з довшим періодом без рецидиву, нового первинного раку або смерті.
Це не означає, що фізичні вправи лікують рак самі по собі або можуть замінити стандартну терапію. Дослідження перевіряло вправи як додаткову частину відновлення після завершеного лікування — і лише в чітко визначеній групі пацієнтів.
Кого і що досліджували
У міжнародному рандомізованому дослідженні взяли участь 889 людей із раком товстої кишки III стадії або II стадії з високим ризиком рецидиву. Усі учасники перенесли операцію та завершили ад’ювантну хіміотерапію.
Після цього їх випадково розподілили на дві групи:
- 445 учасників протягом трьох років проходили структуровану програму фізичної активності;
- 444 учасники отримували освітні матеріали про здоров’я та фізичну активність, але не мали такої самої тривалої персональної підтримки.
Це важливе уточнення: дослідники порівнювали не «спорт» із повною бездіяльністю, а структуровану програму з менш інтенсивною інформаційною підтримкою.
Які результати отримали
-
Через 5 років без рецидиву, нового первинного раку або смерті
80,3% у групі програми вправ і 73,9% у контрольній групі -
Через 8 років залишалися живими
За розрахунковою оцінкою — 90,3% проти 83,2% -
Учасники
889 пацієнтів після операції та ад’ювантної хіміотерапії
Різниця у п’ятирічному показнику становила 6,4 відсоткового пункта, а у восьмирічному — 7,1 пункта на користь групи структурованих вправ.
Що означають ці показники
П’ятирічний показник без ознак захворювання не означає лише відсутність рецидиву. У дослідженні до нього входили три можливі події: повернення раку товстої кишки, поява нового первинного раку або смерть незалежно від причини. Через п’ять років жодної з цих подій не зафіксували у розрахункових 80,3% учасників програми вправ і 73,9% учасників контрольної групи.
Восьмирічна загальна виживаність — професійний статистичний термін. Простими словами, це розрахункова частка учасників, які залишалися живими через вісім років незалежно від того, чи повертався рак і якою могла бути причина смерті.
Це оцінка для групи, а не прогноз для окремої людини
Наведені відсотки не дозволяють передбачити результат конкретного пацієнта. На нього впливають особливості пухлини, вік, супутні захворювання, проведене лікування та багато інших факторів.
Як виглядала програма вправ
Учасникам не просто порадили «більше рухатися». Вони регулярно спілкувалися з консультантами з фізичної активності, отримували персональні цілі та поступово збільшували переважно аеробне навантаження. Частина занять проходила під наглядом, а програма передбачала підтримку протягом усіх трьох років.
Початковою метою було додати до звичного рівня приблизно 10 MET-годин активності на тиждень протягом перших шести місяців і надалі підтримувати цей приріст. Орієнтовно це відповідає близько 2,5 години швидкої ходьби на тиждень, хоча учасники могли обирати інші види аеробних занять.
Що таке MET-години
MET — це одиниця, яка допомагає одночасно врахувати інтенсивність і тривалість руху. Для звичайного читача щоденно рахувати MET-години не потрібно. У цьому дослідженні показник використовували, щоб установити порівнювану ціль для людей із різними початковими можливостями.
Саме тому результат CHALLENGE не варто перетворювати на спрощену пораду «достатньо лише ходити». Програма була тривалою, індивідуалізованою та підтримувалася фахівцями.
Яка активність може підійти після лікування
У дослідженні основний акцент робили на аеробній активності. Залежно від стану людини це може бути:
- ходьба у комфортному або швидкому темпі;
- заняття на велотренажері чи спокійна їзда велосипедом;
- еліптичний тренажер;
- плавання, якщо його дозволяє медична команда;
- поступове повернення до інших звичних занять.
Американське онкологічне товариство радить людям після онкологічного діагнозу поступово прагнути до 150–300 хвилин помірної або 75–150 хвилин інтенсивної активності на тиждень та, за можливості, додавати силові вправи. Проте це загальний орієнтир, а не схема з дослідження CHALLENGE.
Чому починати потрібно поступово
У групі структурованих вправ проблеми з м’язами, суглобами та іншими частинами опорно-рухового апарату реєстрували частіше: у 18,5% учасників проти 11,5% у контрольній групі.
Після операції та хіміотерапії на вибір навантаження можуть впливати периферична нейропатія, стома, анемія, виражена втома, проблеми із серцем, біль у суглобах або наслідки операції. Тому безпечна програма для однієї людини може не підійти іншій.
Якщо людина раніше не тренувалася
Першою метою можуть бути короткі прогулянки або кілька хвилин іншої посильної активності з поступовим збільшенням. Важливі регулярність і переносимість, а не спроба одразу досягти максимальної норми.
Чого дослідження не доводить
- Воно не показує, що вправи можуть замінити операцію, хіміотерапію або інше онкологічне лікування.
- Результати не можна автоматично переносити на всі види раку, рак прямої кишки, метастатичне захворювання або активне лікування.
- Дослідження не визначило один конкретний вид вправ, який підходить кожному.
- Воно не пояснило остаточно, який біологічний механізм забезпечив отриманий результат.
Дослідники розглядають кілька можливих пояснень — зміни чутливості до інсуліну, системного запалення, складу тіла, фізичної форми та імунних сигналів. Але CHALLENGE насамперед перевіряло клінічний результат програми, а не доводило роль одного конкретного механізму.
Головний висновок
CHALLENGE стало першим великим рандомізованим дослідженням, у якому тривала структурована програма вправ після стандартного лікування раку товстої кишки покращила показник життя без рецидиву, нового первинного раку або смерті. Результати також узгоджуються з довшою загальною виживаністю в цій конкретній групі пацієнтів.
Практичний висновок полягає не в тому, що потрібно самостійно повторити чужий план тренувань. Важливіше розглядати фізичну активність як повноцінну частину відновлення, яку можна поступово й безпечно будувати разом із медичною командою.
