Стара книга може пахнути пилом, зберігати чиїсь записи на полях і пережити кілька поколінь власників. Але іноді її історія приховує дещо небезпечніше за пожовклі сторінки. У палітурках деяких видань XIX століття виявили миш’як, свинець, хром і навіть сполуки ртуті.
Найвідомішими стали книги з яскравими зеленими обкладинками. Колись цей колір вважали розкішним і сучасним. Сьогодні ж окремі такі видання бібліотекарі беруть лише в рукавичках і зберігають у захисних пакетах.
Небезпека була не між рядками
У XIX столітті книговидання швидко розвивалося. Книги ставали доступнішими, а видавці намагалися зробити їх привабливими для покупців. Замість дорогих шкіряних палітурок почали широко використовувати тканину, яку фарбували в насичені кольори й прикрашали тисненням.
Особливо модним був яскравий смарагдово-зелений відтінок. Подібні пігменти вже використовували у шпалерах, одязі, іграшках, штучних квітах та предметах інтер’єру. Вони чудово виглядали, довго не тьмяніли й водночас могли містити миш’як.
Одним із таких барвників був «паризький», або смарагдовий зелений, — мідний ацетоарсеніт. Його колір здавався настільки привабливим, що небезпеку тривалий час недооцінювали.
Книга, з якої почалося сучасне розслідування
Історія отримала нове продовження, коли реставраторка Меліса Тедоне працювала з виданням 1857 року Rustic Adornments for Homes of Taste. Її насторожило те, як поводилося зелене покриття палітурки: пігмент не просто забарвлював тканину, а міг відділятися від її поверхні.
Лабораторний аналіз показав у палітурці мідний ацетоарсеніт — сполуку, що містить миш’як. Після цього дослідники перевірили інші книги й виявили схожі видання в різних бібліотеках і приватних колекціях.
Так виник Poison Book Project — спільний дослідницький проєкт музею Winterthur і Делаверського університету. Його учасники шукають потенційно токсичні палітурки, створюють базу знайдених книг і розробляють правила безпечного зберігання.
Міг містити мідний ацетоарсеніт — сполуку миш’яку. Найбільше насторожує пігмент, який легко обсипається.
Містить сполуки свинцю та хрому, але в досліджених палітурках зазвичай тримається на тканині міцніше.
Такий пігмент виготовляли на основі сульфіду ртуті. Ризик залежить не лише від складу, а й від стану матеріалу.
Наскільки це небезпечно насправді
Книга з миш’яковмісним пігментом не обов’язково отруює кімнату лише тому, що стоїть на полиці. Ризик залежить від стану палітурки та способу поводження з нею.
Найбільше занепокоєння викликає пігмент, який обсипається і залишає невидимі частинки на руках, столі чи сусідніх предметах. Вони можуть потрапити до організму, якщо після роботи з книгою торкатися обличчя, їсти або пити. Вологі чи спітнілі руки збільшують перенесення пігменту на шкіру.
Особливо обережно слід поводитися з пошкодженими палітурками, з яких осипається тканина або кольоровий шар. Самостійно чистити, терти, пилососити чи реставрувати їх не потрібно.
Токсичність матеріалу також не завжди означає однаковий рівень небезпеки. Наприклад, у багатьох досліджених палітурках XIX століття виявляли свинець. Проте, за даними Poison Book Project, у жовтих і хромово-зелених тканинах такі пігменти зазвичай тримаються міцніше й не переносяться на руки так легко, як миш’яковий смарагдово-зелений пігмент.
Що ще може ховатися в палітурці
Зелений — найвідоміший, але не єдиний підозрілий колір. Для жовтих обкладинок використовували хромовий жовтий, який містить сполуки свинцю та хрому. Червоний кіноварний пігмент створювали на основі сульфіду ртуті.
Саме тому дослідники вивчають не просто колір книги, а хімічний склад палітурки та можливість перенесення частинок. Два токсичні за складом пігменти можуть створювати різний ризик, якщо один легко обсипається, а інший міцно утримується матеріалом.
Цвіль на старих книгах — це вже інша проблема. Вона не свідчить про наявність миш’яку, проте її спори можуть подразнювати дихальні шляхи та викликати алергічні реакції. Тому запліснявілі видання також краще ізолювати й показати фахівцеві.
Що робити з підозрілою книгою
Що варто зробити
- обмежити зайві дотики;
- використати нітрилові рукавички;
- працювати на твердій поверхні;
- після контакту вимити руки;
- зберігати книгу окремо.
Чого робити не потрібно
- зішкрібати пігмент;
- терти або пилососити палітурку;
- перевіряти її домашнім тестом;
- їсти чи торкатися обличчя під час роботи;
- викидати підтверджену знахідку у звичайне сміття.
Рекомендації Poison Book Project радять поміщати підтверджені або підозрілі миш’яковмісні книги в поліетиленовий пакет із застібкою. За потреби його можна додатково покласти в коробку. Якщо книга має історичну чи колекційну цінність, краще звернутися до реставратора, музею або університетської лабораторії.
Старі книги не потрібно знищувати
Отруйна палітурка не робить книгу непотрібною. Навпаки, такі видання розповідають не лише про літературу, а й про розвиток промисловості, моди, хімії та ставлення суспільства до безпеки.
Бібліотеки не спалюють знайдені примірники. Їх позначають, ізолюють, переносять до спеціальних фондів і дозволяють використовувати за встановленими правилами.
Якщо власник усе ж вирішить позбутися підтвердженої миш’яковмісної книги, її не можна просто викинути у звичайне сміття. У такому разі потрібно звернутися до місцевої служби, яка займається небезпечними відходами.
То чи може книга бути отруйною?
Так, деякі старі видання справді містять токсичні пігменти. Але це не означає, що кожна зелена книга на полиці становить смертельну загрозу.
Головне — не перевіряти її небезпечними домашніми методами, не пошкоджувати палітурку та пам’ятати про звичайну гігієну. Стара книга може виявитися не лише рідкісним виданням, а й маленьким архівом промислової хімії своєї епохи.
Отже, іноді небезпечною виявляється палітурка, а іноді — сам зміст. У першому випадку допоможуть рукавички, у другому — критичне мислення.
